Коли американські війська базувались в Італії під час Другої світової війни, їм пощастило в тому, що стосується отримання гідної чашки кави. Хоча від дефіциту страждала більшість країн Європи та США, ці солдати знаходились в країні, яка найбільше любила каву.
На жаль, кава в італійському стилі не сподобалась солдатам, оскільки на смак сильно відрізнялася від кави, до якої звикли американці вдома. У той час більшість американців використовували метод крапельного варіння, при якому гарячу воду наливали на мелену каву і залишали повільно капати. Результатом ставала чашка кави, до якої вони могли додати трохи молока, щоб зробити «білу» каву, за бажанням.
В Італії вибір був здебільшого між капучино та еспресо. Еспресо складалося з одної-двох порцій дуже міцної чорної кави, яку можна було пити без додавання молока, хоча італійці часто додавали цукор, щоб зняти гіркоту. Зазвичай її можна було швидко випити за кілька ковтків.
М’якшою альтернативою було капучино. Це був набагато важчий напій, ніж звичайна біла кава, яку американські солдати звикли пити вдома. Капучино робили додаванням пінистого гарячого молока в чашку міцного еспресо.
Італійські бариста вирішили проблему для своїх відвідувачів, запропонувавши склянку гарячої води збоку, щоб розбавити міцне еспресо. Оскільки це виявилось популярним рішенням, незабаром стало загальноприйнятою практикою ставити еспресо у більшу чашку і заливати гарячою водою.
Потім вже можна було додати молоко та цукор за бажанням. Цей стиль споживання кави й називали в ті часи “кафе Американо”, а згодом назву просто скоротили до “Американо”, як це відомо сьогодні у всьому світі.
